Охтирський р-н

Охтирський район розташований у північно-східній частині лівобережного степу північної частини Сумської області. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 3 березня 1975 року Охтирку віднесено до міст обласного впорядкування.

У період Київської Русі наш край являв собою бойовий кордон з ворожим степом. Тут були слов’янські городища Немирівське, Лосицьке, Кукуєве, Литовське, Скельське. На початку XVII ст.. широкі приворсклянські степи являли собою обезлюднень “Дике поле”.

У 1641 році поляки на місці старослов’янского городища, на правому гористому березі Ворскли, закладають прикордонну засіку.

У відписці в Посольський Розряд вольновський воєвода Афанасій Толочанов писав: “Государю Царю и Великому Князю Всея Руси Михайлу Федоровичу холопъ твой Афонька Толчановъ челомъ бъетъ. Ныняшнега, Государъ, году сентября въ 17 день приехали ко мне, холопу твоему, Микитка Глазуновъ со товарищи на Вольный городъ, а въ расспросе сказали ездили де оне по реке по Ворсклу и наехали въ Немирской волости острожекъ поставленъ на Ахтирскомъ городище и башни поделаны.” Відписка датована 29 вересня 1644 року.

У 1644 р., згідно двосторонньої угоди, Річ Посполита вимушена була віддати Росії “городище Ахтирское”. Але лише в 1647 р. Охтирський острог відійшов до Росії.

Враховуючи велике стратегічне значення острогу, російський уряд терміново збудував нову засіку і розмістив там невеликий гарнізон. З 1651 року починається історія Охтирського Слобідського козачого роду.

Є декілька версій походження назви міста – в перекладі з тюркської “ахтир” – місце де щось пускають в низ по течії, “ахінти” – протік між двома озерами, а річка Охтирка саме і протікає між двома озерами Білим і Зеленим. Існує й інша думка. В тій же тюркській мові є слова “ахтир” – місце де влаштовують засідку, “ан тура” – біла фортеця. Охтирка була заснована і існувала як військове місто.

У 1645 р. нова хвиля переселенців прийшла в наш край “…изъ дальнихъ городов изъ – за Днепра… отъ разоренья, отъ безбожных Ляховъ и Татаръ… и пришли въ Вольновський уездъ для городового строения… за рекою за Ворскломъ на Тфтфрской сакме на речке на Охтырке,… да на речке Гусенице… устроить носъ домишками своими человекъ семисоть и больши.”

За розміром території та кількістю населення Охтирський полк займв третє місце, поступаючись лише перед Харківським і Сумським.

На кінець XVII ст.. до нього входили 12 міст, 26 слобод, сіл і хуторів.

Охтирка, як і всі міста Слобожанщини, мала хаотичну забудову. Ядро міста складала фортеця, яка займала домінуюче в стратегічному відношенні місце. А від фортеці розбігалися, вписуючись у рельєф місцевості, криві вулички з будовами, розміщеними довільно, без певного регулярного порядку.

2 липня 1739 р. було знайдено чудодійний образ Ікони Охтирської Божої Матері. На честь цієї події 25 квітня 1753 р. розпочалося будівництво Покровського собору. Преєкт розроблявся в майстерні великого російського зодчого Варфоломія Растреллі. Завершилося будівництво в 1768 р. У 1774 – 1828 роках на кошти графині Ганни Родіонівни Чернишової побудована Христоріздв’яна церква, що поруч з Покровським собором. В ансамбль собору входить Введенська церква, яку спроектував архітектор П. А. Ярославський, уродженець нашого міста. Збудована ця церква у 1774 – 1784 роках.

У 1732 році в Охтирці при церквах було 4 школи. В 1790 році відкрито мале народне училище для всіх верст населення.

У 1764 – 1765, 1770 роках в нашому місті перебував Г. С. Сковорода – видатний український філософ-просвітитель.

У 1786 р. був розроблений перший генеральний план міста. За цим планом старі будівлі в середині фортеці зносилися і вперше почали проектувати вулиці.

21 вересня 1781 р. Катерина II затвердила герб міста.

Із 1789 р. в місті починається кам’яне будівництво.

На той час Охтирка була найбільшим повітом містом Харківської губернії. Після ліквідації полкового устрою у 1765 р. Охтирка стала центром провінції Слобідсько-Української губернії. 1780 – 1796 рр. – Охтирський повіт Харківського намісництва. З 1797 р. – повітове місто Слобідсько-Української губернії, а з 1835 р. – центр Харківської губернії.

В Охтирці також працювали цегельний завод та гута, що виробляла посуд і віконне скло. Щорічно відбувалось 4 ярмарки, на які збирались купці з Курська, Воронежа, Тули і Полтави. Торгували суконними та шовковими виробами, кіньми, рогатою худобою, рибою, сіллю, хлібом, скляним, залізним і дерев’яним посудом.

З кінця 17 століття в Охтирці набуло розвитку декоративно-прикладне мистецтво. Місцеві майстри виготовляли кахлі з квітковим орнаментом, що нагадував килимові візерунки. Далеко за межами Слобожанщини були відомі охтирські килими.

16 грудня 1763 року з царського двору надійшов указ про розформування слобідських козачих полків. З березня 1765 року Охтирський козацький полк був переформирований у гусарський.

Славні сторінки в свою історії вписав Охтирський 12 гусарський полк в 1812 – 1815 роках, у Першій світовій війні.

Розформований Охтирський гусарський полк у час жовтневого перевороту 1917 року.

В адміністративному відношенні Охтирка була розділена на 2 частини – південну і північну річкою Охтиркою та на 10 сотень. Такий поділ зберігається до цього часу.

Територіально місто розвивалося, в основному, в північному напрямку а також навколо фортеці. За кількістю населення у XVII ст.. Охтирка, після Харкова, була першим містом в губернії.

В Охтирці успішно розвивалися різні промисли та торгівля. Цьому сприяли транспортні та чумацькі шляхи, що проходили через місто. Особливо славилася она ткацтвом плахт.

У місті збереглося багато архітектурних пам’яток XIII – IX ст.. Невід’ємною красою міста є церкви, які відносяться до того ж періоду.

У 1844 р. у місті було відкрито повітову лікарню. 1874 р. в Охтирці відкрилася чоловіча гімназія, в якій пізніше навчався Б. Д. Антонечко-Давидович, відомий літературний діяч. На будівлі гімназії йому відкрито меморіальну дошку. В 1875 р. відкрито жіночу гімназію. Діяла бурса, в якій у 1874 – 1878 рр. навчався П. А. Грабовський. В місті працювали реміснича школа та народне училище, яке було переформовано у місцеве трикласне училище.

На 1903 рік в місті існує 2 друкарні, 6 цегельних і