Глухівський р-н

Глухівщина – овіяний легендами, мальовничий куточок стародавньої сіверської землі з неозорими ланами золотої пшениці і пишним розмаїттям зелених лісів, небесно чистими річками і озерами, щедрими душею і творчими здобутками людьми, розташована на північному сході Сумської області, на лівобережжі річки Десни, в басейні її притоків Клевені, Есмані, Обести.

Вагомою складовою частиною області Глухівський район став з моменту її утворення в 1939 році. В 1959 році  до території Глухівського району було приєднано ліквідований Шалигинський район, а  в 1962 році – Червоний район.

Глухівський район займає площу 1 661 кв. км і відноситься до групи поліських районів. На сході він межує з Курською, на північному сході – з Брянською областями Російської Федерації. Одне з сіл Глухівщини – Сопич – розташоване на межі трьох областей. На північному заході район межує з Ямпільським і Шосткинським, на заході -  з Кролевецьким, на півдні -  з Путивльським районами Сумської області.

По території району проходить державний кордон з Російською Федерацією протяжністю 98 км. На кордоні розташовані 2 пункти пропуску автомобільного транспорту – “Бачивськ” та “Катеринівка”.

Через Глухівський район пролягають автошляхи Москва – Київ, Суми – Шостка.

На території району створені і діють 31 сільська і 2 селищні ради, які об’єднують 85 сіл і 2 селища міського типу.

В районі проживає 31,1 тисяча населення, із них 4,9 тисяч – міського населення, 26,2 тисячі – сільського.

На території району  працює 48 закладів культури, функціонує центральна бібліотечна система, до складу якої входить центральна районна бібліотека, центральна дитяча бібліотека та 40 сільських філій.

За фізико – географічними умовами територія Глухівщини знаходиться на межі двох природно - географічних зон: мішано – лісової і лісостепової. Клімат помірно – континентальний з достатнім зволоженням і помірною кількістю тепла.

Гідрографічна сітка району представлена багатьма невеличкими річками, 59 ставками, 66 струмками. Загальний об’єм поверхневих вод складає 532 580 куб.м.

Дбайливо охороняють славну і героїчну історію Глухівщини - ліси, які займають 33 тис.га. У лісах району зростають як головні породи дерев, так і другорядні. Серед звірів переважають лосі, кабани, козулі, лисиці, зайці-русаки, їжаки, кроти.

На Глухівській землі нараховується 1 600 видів рослин. Зберегти рослинний світ допомагають заповідні об'єкти: Шалигинський державний ландшафтний заповідник республіканського значення площею 3 754 га та Верхньоесманський державний заказник місцевого значення площею 2 160га. Таких широколистяних дубово-кленово-липових лісів з ліщиновим підліском як у Шалигинському заказнику ніде більше по Україні немає. Серед зареєстрованих ботанічних пам’яток району дерева – патріархи: чотирьохсотлітній дуб у Слоутському лісництві, 11 двохсотрічних сосен в урочищі Монастирщина, сибірські сосни в с. Полошки і Обложки. Ці унікальні об’єкти природи мають історичну цінність. Народні перекази зв’язують їх з іменами Петра І, Т.Г.Шевченка.

Глухівщина багата нерудними корисними копалинами, які утворилися у вигляді континентальних відкладень продуктів древніх морів, річок, озер, боліт. Переважно це ресурси для хімічної промисловості, будівельні матеріали і паливо. Перше місце серед корисних копалин займає торф, який використовується як паливо та служить цінним матеріалом для виготовлення добрив. У минулому торф видобували у багатьох місцях району.

Унікальним є родовище кварцевих пісковиків у с.Баничі, відоме з 19 століття. Після зливових дощів 1898 року на поверхні Давидового поля виступило каміння, яке місцеві жителі почали використовувати для огорожі своїх земельних ділянок та зведення фундаментів будівель. Поступово місце видобутку перетворилось на кар’єр, промислова експлуатація якого почалася з 1926 року. Багато каміння перероблялося на щебень для капітального ремонту залізничних доріг. У 1964 році було установлено, що Баницьке родовище є унікальним за чистотою кварцевих пісковиків. І зараз ця копалина використовується тільки у виробництві кристалічного кремнію для високоякісної сталі.

В 1801 році в маєтку поміщика Марковича в с.Полошки була знайдена каолінова глина, яка вважалася найкращою сировиною для фарфорового виробництва, бо особлива чистота і пластичність, відсутність барвників позбавляли необхідності додавати в каолін інші види глини. Всі ці високі якості глухівського каоліну дозволяли одержувати фарфор не лише виняткової прозорості та білизни, але й спрощувати і здешевлювати процес його виготовлення. Каолін вивозився на фарфорові заводи Росії та за кордон.

Здавна біля с.Заруцьке відкритим способом ведеться видобуток крейди. Поклади крейди розповсюджені по значній території району, товщина яких  сягає 150 м, крейда залягає на глибині 8-12 м суцільним масивом.

У районі поширені поклади лесу і лесовидних суглинків, що використовуються для виробництва цегли та черепиці.

Історія Глухівщини сягає в глибину віків. Свідченням цьому є археологічні знахідки численних ранньослов’янських і слов’янських поселень і городищ, курган давньої Русі. Заселення сучасної  території Глухівщини розпочалося приблизно 15 тисяч років тому в епоху пізнього палеоліту.

Тримаючись тисячоліттями своєї території, захищаючи її життями своїх кращих синів і дочок, творячи  власну історію, духовну культуру, жителі Глухівщини йшли складним і тернистим шляхом. Волею історичної долі були на тому шляху страшні роки лихоліття монголо-татарської навали, польсько-литовське панування, кроваві міжусобиці; селянська війна 1606 року під проводом І.Болотникова, Визвольна війна, боротьба гетьмана Мазепи з російським царем Петром І, Вітчизняна війна 1812 року, революція 1905-1907 років, громадянська війна, безжальний голодомор, тотальні репресії. Під час Великої Вітчизняної війни на території Глухівщини діяли Шалигинський і Червоний партизанські загони, які в об’єднанні під командуванням С.А.Ковпака пройшли з боями до сивих Карпат, громлячи і знищуючи живу силу і техніку ворога.

За бойові подвиги в роки Великої Вітчизняної війни 12 уроженцям району присвоєно звання Героя Радянського Союзу, 3 стали повними кавалерами ордена Слави.

В натхненній і тяжкій праці пропливали перші повоєнні весни, і як очевидний результат – оновлені, відбудовані села.

За трудову доблесть, високі показники у виробництві удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці працівники сільського господарства М.Т.Лантух (с. Береза), П.П.Костюченко (с. Слоут) та І.В.Петрусенко (с. Сліпорід).

Глухівщина – батьківщина видатних істориків та краєзнавців. У кінці ХVІІст. в Петропавлівському монастирі творив свої “Четьї Мінеї” Данило Туптало (св. Дмитро Ростовський ). Помітний слід в історичній науці залишили представники роду Марковичів - Маркевичів (с. Сваркове), етнографам світу відоме ім’я Пелагеї Литвинової – Бартош (с. Землянка), визначною постаттю української науки зарекомендував себе один із фундаторів Української Академії Наук, другий її президент, академік Микола Василенко (с. Есмань). На Глухівщині розвивався багатогранний талан Пантелеймона Куліша. З нашою місцевістю пов’язана діяльність уродженця Глухівського повіту, Голови повітової управи Ф.Куманця та з відомою родиною істориків Дорошенків.

Щедра на таланти глухівська земля подарувала людству багато видатних діячів науки та культури: музикантів і живописців, письменників і мистецтвознавців. Серед них - історик, фольклорист, етнограф О.М.Маркович (с. Сваркове), історик, етнограф, письменник М.А.Маркевич (с. Дунаєць), художник Г.І.Нарбут та поет В.І. Нарбут (с. Нарбутівка), філософ – богослов С.Миславський (с. Полошки), історик, поет О.О.Палажченко (с. Вікторове), поет В.І.Туманський (с. Шевченкове), письменник Д.Р.Глущенко (с. Муравейня), письменник М.М.Почивалін (с. Баничі), доктор географічних наук І.І.Мамаєв (с. Бачивськ), дійсний член АПН СРСР С.Г.Шаповаленко (с. Суходіл), доктор технічних наук Б.М.Лобаєв, Герой Соціалістичної Праці Г.Л.Хіміч, лауреат Державної премії СРСР Г.І.Гончаров (с. Уланове), .

В 1848 р. в с.Сваркове, в садибі українського історика О.М.Марковича гостював М.В.Гоголь. Тут він вивчав історичний архів роду Марковичів. Пізніше О.М.Маркович на прохання М.В.Гоголя надсилав йому описи народних звичаїв та побуту жителів Глухівщини. В 1845р. Т.Г.Шевченко, подорожуючи з Петербурга на батьківщину, мав в с. Червоне першу на Україні зупинку для ночівлі. З нею пов’язується сюжет російської повісті Шевченка “Капитанша”.

Свідченням високого таланту творчих здобутків жителів району є те, що 6 самодіяльних колективів художньої творчості носять почесне звання «народний».

В Глухівському районі впевнені: через відродження духовності відродиться держава. Поки ми будемо дбати про сакральні святині предків, доти буде незгасима наша історична пам’ять.

Неподалік с.Соснівка знаходиться чоловічий монастир Свято-Різдва Богородиці Глинська пустинь. Цей широковідомий в православному світі монастир було засновано в середині ХVІ століття. За своєю значимістю та глибокими традиціями старецтва він небезпідставно порівнювався зі славетною Оптиною пустинню, що знаходиться поблизу м. Козельська в Росії. Глинська пустинь двічі закривалась (в 1922 та 1961роках), але в 1994 році почалось сучасне відродження  православної святині. У вересні 1996 року Глинська пустинь набула статусу ставропігійного монастиря, підпорядкованого безпосередньо Предстоятелю Української православної церкви, Митрополиту Київському і всієї України Володимиру. З того часу в монастирі збудовано 3 храми, капличка.

Відбудова й реставрація старовинних храмів проходить по всьому району. Тільки за роки незалежності держави в селах району збудовано та відновлено 11 церковних споруд. 

 

Науково-дослідницький потенціал Глухівщини зосереджений в Інституті луб’яних культур УААН. Інститут луб’яних культур – головна установа з наукового забезпечення галузей льонарства і коноплярства в Україні, виробник елітного насіння луб’яних  та зернових культур, картоплі і трав.

Інститут співпрацює з установами Франції, Німеччини, Польщі, Англії, Австралії, Канади, Нідерландів, Італії, Чехії, Росії, Китаю, Словенії, Південно-Африканської Республіки та інших країн.